правозахисник Неоніла Ткаченко
Amemus patriam, posteritatis gloriae inservivamus!
(Любімо Батьківщину, працюймо на славу нащадків!)
Голкою торкнуся суті.
В країні депресивний стан.
Іде третій рік російсько-української окупаційної агресії.
Народ доїдають злидні, причина в яких не лінощі, не куці мізки, не неробство, а мародерство тих, хто назвав себе владою.
Насправді влади немає. Є лише страшна жадоба до народної власності, до само возвеличення, втілене у антихресних самозображеннях на іконах богоподібних. Народ ці ікони не малює. На них не молиться. Швидше навпаки.
Усюди тортури. Гинуть тисячі найкращих українців. Найсміливіших людей ,яких лише змогла вигодувати в невеликому часовому розрізі між війнами наша Свята Земля.
В Одесі – сотні бомжів. Не пропитих, не зколотих. Із інтелігентними обличчями бабусь, дідусів, молодих жінок, які із діточками на руках жебрачать гроші на базарах, на перехрестях вулиць і біля храмів.
Знищено історичний ансамбль «Стара Одеса» (будинок Лібмана і Русова), «Аркадію», «Ланжерон», Потьомкінські сходи. Відому у всьому світі Дерибасівську захаращено зеленою жабою тарпана.
Знищено усе те, що ще 15 років тому прикрашало путівники іноземців.
На очах перетворюється у дешевий базарний хлам усе те, за що ще вчора гинули люди на Грецькій площі підчас подій 2 травня, асоціюючи із Одесою.
Ось болюча Правда. Але у цій полум’яній до болю Правді є наші чесноти.
Відповідаємо собі самі.
Чи є у нас віра? Чи з нами Бог?
Так. Є віра. В намолених храмах українського патріархату живе істинний Бог, що з нами молиться, з нами бореться і таїнством своєї молитви оберігає щосекундно кожного із 46 мільйонів..
Чи є у нас наша Земля? Є! Від Сяну до Дону. Ми всі ті, кого вона годує, і кого, рано чи пізно, поглине навіки.
Чи є у нас мова? Так. Є. Одна із наймелодійніших і найпрекрасніших мов на планеті.
Чи є у нас право жити? Так. Нам дав його Господь, благословивши на життя таїнством святого Хрещення золото купольного старечого Києва.
Чи є у нас армія? Так. Є. Героїчні тисячі воїнів Світла, що віддають життя на Сході, ходять з-поміж нас, захищаючи нас не словом, не дебільними віджиманнями по соцмережах, а мозолистими руками, своїми зболеними і стомленими тілами, глибокими, червоними від недосипання очима.
Чи є у нас достойні політики? Ні, немає.
Однак є ті, кого не показують по ТБ. Але істину і стержень яких маємо переймати щодня, щоб не збитися із дороги.
В Україні є моральні авторитети, люди з великої букви, що закарбували живими свої імена на віки : Ліна Костенко ( поетеса), Василь Шкляр ( письменник), В’ячеслав Чорновіл (громадський діяч), Віктор Шишкін (юрист), Георгій і Леся Гонгадзе , Борис Дерев’янко (журналісти), Максим Чайка (студент), Сергій Ходіяк (герой 2 травня), Валерій Шашкін (боєць 11 батальйону «Київська Русь»), Акела ( загиблий герой –одесит національно-визвольної війни ) , Небесна Сотня…., герої сучасної національно-визвольної війни .
Ці люди — українці.
Справжні…Без брехливих викрутасів.
Їх дала нам наша Батьківщина, наша Україна. Та, що понад усе.
Вони (!) є нашою сутністю, а не ті, що брешуть про патріотизм із екранів телевізорів.
Тому не мусить бути ніякого комплексу меншовартості, недолугості, злості на самих себе і дикунського жебрацтва, із протягнутою рукою до світу.
Нам не потрібно ні грошей МВФ, ні скарбів Трампа, ні чужих територій. У нас усе є. Тому мусимо на увесь світ сказати, що вустами тих, хто не є справжньою владою, говорять мародери свого ж народу.
Мусимо відбутися як народ, як нація.
Як би не було важко.
Кожен має, піднявши рукава, на своєму місці, щодуху працювати, боротися, і сповідувати лише правду. Amat victoria curam – Перемога любить старанність. Так говорили мудрі греки.
Бо: «Ми є народ, якого правди сила ніким подолана ще не була!» (Ліна Костенко)
Так було, є і буде.
правозахисник Неоніла Ткаченко
Неоніла Ткаченко
